Масове автовиробництво розпочалося саме із задньопривідних автівок. Цей тип приводу був недорогим і невибагливим під час експлуатації та обслуговування. Трохи згодом з’явились передньопривідні, повнопривідні та гібридні авто.

Вже з самої назви «задньопривідна система» зрозуміло, що в автомобілів із цим типом приводу основний крутний момент за допомогою коробки передач та карданного валу передається на задній міст. Така система роботи динамічно нестійка, тому вимагає обережного поводження під час кермування та гальмування.

Основні переваги задньопривідних систем

  • Відсутність вібрацій. Завдяки поздовжньому розташуванню двигуна під час його роботи кузовна частина автомобіля не піддається впливу вібрацій.
  • Легке входження в круті повороти. Передні колеса лише визначають напрямок руху, а основне зусилля, яке тягне автомобіль, передається на задні колеса.
  • Хороша динаміка розгону. Вага автомобіля під час натискання на педаль газу переноситься на задню частину автівки. Таким чином основне навантаження припадає задню вісь, а передня не навантажена. Це покращує зчеплення коліс із дорожньою поверхнею, підвищує можливість долати підйоми та запобігає пробуксовуванню.
  • Контроль автомобіля під час заносів. Задньопривідну автівку легше контролювати в момент заносу, аніж передньопривідну. Уникнути заносу можна, трохи знизивши швидкість, натиснувши на педаль зчеплення та повернувши кермо в бік заносу.
  • Легша та краща керованість завдяки «чутливішому» керму.

Основні недоліки задньопривідних систем

  • Висока вартість.
  • Менше простору в автомобілі через громіздку конструкцію.
  • Більша маса автівки й відповідно перевитрата палива.
  • Складність керування під час ожеледі.

Поняття «задньопривідні автомобілі» в багатьох водіїв несправедливо асоціюються виключно зі старенькими ВАЗами. Але автомобілі задньопривідного типу є і серед моделей BMW, Mercedes, Porsche, Toyota тощо. Задньопривідні системи зустрічаються серед спорткарів, вантажівок і автобусів.